Палає наша Україна,гинуть кращії сини,
Не країна,а руїна,ми захищались,як могли.
Стояли на Майдані-
Майоріли прапори.
На нас збирали дані,
В усьому винні лиш вони.
Всі ті,що за грошима аж тремтять,
За владою біжать , простягши руки.
Від болю люди аж кричать,
А їм байдужі наші муки.
Одні батьки вже сина поховали,
Від сліз червоні очі утирали.
Не можуть все той день забути,
Як тепер без сина бути?
А тут листа тримає посивіла мати,
Що в тім листі -ліпше вам не знати.
На війні загинув її син,
Він в неї був лише один.
Неначе вирвали серце із грудей,
За що ж ховаємо дітей?
Кричала догори піднявши руки:
"За що ж мені ці,Боже,муки?"
І небо заплакало гірко слізьми,
І сонце світить перестало.
Та будьте ж ви ,люди,нарешті людьми,
Невже вам крові ще нашої мало?
