Немає в буйній суміші життя
Пісенного сліпого кобзаря,
Та й кобза вже співа не так як та,
Що правдою лягла в його слова.
Про долю України на землі,
Про волю, що повинні ми знайти,
Про славу, що козацькою була,
Про хліб, що на долоні трударя.
Вже двісті років золоті слова
Провиною турбують нам серця,
I стільки ж невгамована душа
Тараса над неспокоєм Дніпра.
Але!
Я вірую, що хвилями Дніпра
Нам нова Україна заспіва
Пісні свободи, щастя і добра,
Здійсненним заповітом Кобзаря!
