Здавалося б кохання – це нічого,
Та поринаєш в світ цікавого, нового
Не знаю я, де мешкає кохання,
Які у нього думки, вподобання.
Куди воно мандрує, як говорить,
Чи в душу, чи у серце воно входить.
А може, воно в небі десь таїться
І до людей спускатися боїться?
А може, воно в горах, в полонинах
Ховається з Іваном у ялинах?
Чи може, воно тихо спочиває
Й з Марічкою пісні сумні складає?
А ще, можливо, плаває по морю
Шукає дангалака із Фатьмою
І проклинає їх нещасну сумну долю.
Чому кохання – вічна ́́́́́́́́́́́́́таї́на ?
Тому що небом нам любові мить дана.
