Незміряно глибока, - душа все знає !
Знання ці в космосі черпа.
Даруйте, пані, що по літі...
Вона все ж солоду шука.
Як тільки спати ляже тіло.
І розум... щоби відпочить.
Душа кидає свою клітку
І оговтілою летить...
Поміж планетами, світами,
Їй не однако - сни чужі.
Уплівши ерос у вігвами,
Скрутилось все, немов вужі.
Навештавшись, верта у тіло
Під ранок, коли розум ще,
Дрімотою опустошілий,
Свої ще очі не протре...
А як протре... давй майданить,
Душі нещасній дорікать,
Що господиню та поганить,
Що вартувало б совість мать...
А та, сердешна, в різні боки,-
Закрили в клітку знов її,
І вже не чує пані кроків
Душі своєї надворі.
Та десь, колись вчуває пані,
Як боса чапає душа,
З умом на прю йде на майдані,
І грає дивне відчуття...
А іноді-таки проб"ється,
І пані дасть хоч щось сказать...
Ооо !Як вона тоді сміється,-
Ці миті щастя... віршувать!
А іноді, що надто рідко,
Душа влаштує пані бунт,
Коли зів"яла, наче квітка:
Я - їй підвалина і грунт !
Я знаю все, що хоче тіло,
Я знаю, що не знає ум...
Марніти маю вся у плутах,
Його приземленості дум
А може... справді, за душею,
Нехай тріщить стереотип!
Тоді не будеш ти мішенню,
Коли душа - надійний щит...
А може, справді волю дати,
І та не змилить, не впаде...
Все право власності віддати :
Душа - то Боже... то - святе?!
