Львів
Омитий росою древній Львів,
Який колись мене гостинно зустрів
Тримає у пащі старих кам'яниць
Багато душ світлих і пропащих,
Багато секретів і таємниць,
Що зависають у храмах на шпилях дзвіниць...
До церкви йшла стара княгиня, дружина Данила,
У серці своєму вона несла благословіння сину його Леву:
"Місто, яке ти збудуєш, стоятиме віки
І хоч його не раз сплюндрують чужинців різні вояки,
Нащадки твої торгуватимуть медом і питимуть каву,
А ще молитимуться по храмах.
Моя сльоза на цвинтарях Личакова застигне
І знатиме наш світ, як дітей галицького роду,
Що породив спів Соломії, поезію Франка,
Витівки львівських батярів, фантазії Мазоха і добре пиво.
І не переможе ніхто наш клич, волаючий щохвилі:
"Героям Слава, Слава Україні".
Віра Шипова.
