ЗИМА ЗАМІТАЄ ТВОЇ СЛІДИ
За вікном падає білий білий сніг
пані самотніть завітала до мене
заметіль покриває жовте листя із віт
і зажурився день без сонечка у небі.
Зима замітає твої вчорашні сліди
серце від болю плаче кричить...
постій! не спіши! від мене не йди...
прошу!- тебе, зупинися на мить!!!
Заховалось ясне сонечко за хмари
дикий холод проймає ледом тіло...
і я від ностальгії злітаю у тумани-
бо рано,ти у заметіль відлетів на крилах.
Від світу, занурююсь у глибокі сни
щоб тебе побачити у казкових снах
ти мій, Ангел Оборонець із висоти
у синій блакиті -білокрилий птах.
Пролягла ,між нами зоряна розлука...
розгорнувши як лотос свої пелюстки.
ти вечірньою зорею простягаєш руки
і в обіймах витираєш мої очі від сльози.
Твоя любов мене гартує дає міць і сили...
без тебе ,важко мені і така порожнеча в душі
життя ,як погода...то дощ,то сніг ...ламає крила
ти вже вдома у Бога, а я в гостях ще на землі.
М .ЧАЙКІВЧАНКА.
Написано гарно, але так щемно, бо Зажу- рився день без сонечка у небі... Я це розумію, теж колись писала: "Серце навпіл переоране, рідну, вже згаслу зорю не найду.Мій день споночів"... Таке наше життя! Тримаймося!