|
У Зевса дочки носять намисто,
Живуть в палаці,
Живуть багато (зовсім не бідно),
Та тільки в клітці,
У золотій, залізній клітці.
Щоб їх не вкрали,
І не забрали,
Лихі примари.
У мене рани,
Від воєн рани.
А від людей порізи, шрами,
Не заживають, не залатають.
Лиш тільки б’ють,
В нетрі пускають.
А я живу ще від часів
Пробудження безсмертного
Граалю.
В епоху нову
Ногами (що в крові)
Ступаєм.
Чого ми хочем,
І самі не знаєм.
Лиш тільки,
Хто за наші гріхи
Платитиме не знаєм.
Та всі, що створені із плоті
Та із крові.
Знайдуть беззаперечно того,
Хто заплатить
( із любові).
Афродіта із морської піни
Вийшла,
Щоб подивитись.
А Мельпомена побачивши,
Трагедію напише.
Скажені люди, звірі
Що ж ви наробили?
Навіщо, того хто любив вас
До хреста прибили?
А ідола лихого на престол
Виводите.
Ви хоч в моменти болю,
Розумієте, що робите?
Ми нищимо усе, що любимо,
І проклинаємо те все,
Що не забудемо.
Ми біжимо за часом,
І ніколи не встигаємо.
А добігши до кінця,
Моментами, секундами
Вмираємо.
Павук плете павутину,
І нас в істинах заплутує.
Та не боги ми,
А звичайні, смерті люди.
І за століття нас з тобою,
Замінять зовсім інші люди.
Та наші душі є єдиними та вічними,
І хто б там не говорив про
Таємниці потойбіччя,
Я вірю, що кожен
Із нас є живим та неймовірним,
А наші душі неповторні, вільні, ніжні
І роблять нас всесильними.
І Зевс, Озіріс, Аллах,
Більше не складатимуть
Нашої долі.
Ми самі творці наших історій
І на ранок, через років двісті,
Ми прокинемось на своєму місці
Живі.
ID:
776680
Рубрика: Поезія, Містика
дата надходження: 13.02.2018 00:16:58
© дата внесення змiн: 13.02.2018 01:23:51
автор: Сюзанна Мотрук
Вкажіть причину вашої скарги
|
