Під впливом скорботи, та з розумінням безвиходу із важких життєвих ситуацій)))) Читав скорботну поезію про важку долю України.
Погоріло, затопило, зубожіло...
тліло тіло, сміло тліло...
Наболіло. накипіло...
Наперед скажу, що дуже сильно поважаю поезію Стуса, та низько кланяюсь його мистецьким та революційним поглядам та подвигам. І не тільки його, а й усьому руху шістдесятників, адже вони мали свої переконання, за що й були заборонені та гонимі. І премія ім. Шевченка та звання Героя України у цьому випадку лише маленька частина тих нагород яких достойний Василь Стус.
Моя Україна забула
Сміятись. Вона гомонить.
Моя Україна не вщухла
Од прагнення жить.
Моя Україна не знає
Веселих світань.
Моя Україна палає
У мить догорянь.
(с) Василь Стус
Сучасну тенденцію я ж вбачаю у наступних рядках... І я б хотів, щоб ці рядки звучали як заклик та нагадування, що Україна - держава переможців. А українці - це нація, котра не боїться боротьби за свою свободу.
Моя Україна не зубожіла,
Досить стогнати
ЇЇ вічна слава вогнем не згоріла
Треба лиш знати.
Моя Україна стрічає світанки
У променях бою.
В її поєдинках загоюють рани
Могутні герої.
Моя Україна не тужить
Вона здобуває.
Хто землю осквернить, спаплюжить,
В блаженному гніві палає.
Моя Україна усе пам'ятає,
Вона не забула!
Історію предків величного краю,
Котрі не заснули...
Моя Україна не спить
І спати не буде
Якщо хочаб одне серце бринить
Не скоряться люди...
(с) Володимир Ухач
18.02.2018р.
