Важко передати те відчуття,
Коли твоє минуле нагадує про себе́,
Деякі знов повертаються у твоє життя,
А всередині так само шкребе́.
Мабуть, така вже моя доля,
А може, просто такий собі випадок?
Та, знаєш, була би моя воля,
Жила б без цих усіх загадок.
Хочу з тобою, разом, наодинці,
Зимовий вечір, лиш я і ти,
І наші сплетені мізинці,
Одне від одного не в стані відійти.
Я розумію, це лиш мрії,
Уяви плід моєї всього лиш,
Але в цій темній безнадії,
Прошу, мене ти не полиш.
Хоч повернувся ти раптово,
Надію маю, що надовго,
Та, кожне моє слово
Не значить для тебе нічого.
І говорили ж мені люди,
Що не вартий ти того,
Але як тільки бачу твої губи,
Горну до себе, як свого.
Не вирватися мені з твого полону,
Завжди рабинею я буду:
Скажеш, щоб дала тобі свою долоню,
А я все тіло подарю.
ID:
774223
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 30.01.2018 19:00:59
© дата внесення змiн: 30.01.2018 19:04:07
автор: Ana Dark
Вкажіть причину вашої скарги
|