Сію чорнобривці, сію матіоли,
Ти несправедливо судиш мене, моя доле.
Ой заграй ми’, молодий скрипалю,
Бо зів’яну з туги і від жалю.
Заспіваю і забуду тугу –
Вже знайшов мій милий собі другу.
Не така я, щоб дарма тужила,
Я про тебе з вітром говорила.
І ворожка теж мені ворожить,
Що я собі юного скрипаля вродливого приворожу.
Переходжу річку – не шукаю броду.
Ой не кидай, моя доле, мене в бистру воду,
Ой заграй ми’, юний сопілкаре,
Не пропаде та твоя отара.
Заспіваю – і забуду тугу,
Вже знайшов мій милий собі другу.
Не така я, щоб дарма тужила,
Я про тебе з вітром говорила.
І ворожка теж мені ворожить,
Що я собі юного красеня з сопілкою приворожу.
Я сплету віночок, вийду в чисте поле…
Не зривай отой віночок з мене, моя доле,
Ой заграйте, музики троїсті,
Бо я гарна й дуже голосиста.
Заспіваю – і забуду тугу,
Вже знайшов мій милий собі другу.
Не така я, щоб дарма тужила,
Я про пісню з вітром говорила.
Хай ворожка дарма не мудрує,
А я душу піснею рідною і щирою залікую.