У неї ніжне серце, багатая душа.
Думок щирих озерце черпає мов з ковша.
Ці лагіднії очі – наповнені добром.
Спраглі вуста жіночі шепочуться з теплом.
А руки-чародійки уміють геть усе.
І брів серпастих двійко, і чарівне лице.
Шия – мов у лебідки. Стан – пружний наче сталь.
А ласки – подих квітки, терпкі, наче мигдаль.
Жду... Зустрічі шукаю. Буду чекать завжди.
Як я її жадаю... Шепочу лиш: “Не йди...
Залишся в моїх мріях, будь поруч, синій птах,
У ледь прикритих віях, у добрих, ніжних снах”.