Чернігове, о казко над Десною,
В обіймах парків, скверів і садів,
Повінчаний в усі часи з красою,
Ти стільки у собі зберіг слідів!
Від князя Чорного і аж до сьогодення
Долав уперто непростий свій шлях,
Не раз ти ворогів стрічав південних
Й своїх синів губив в чужих полях.
Красою тут впивалися монголи,
У водах умиваючись Десни,
Вони краси не знали ще такої,
Купались в чарах-запахах весни.
Чернігове, з глибин тисячоліття
Ще обзиваються твої важкі часи,
Коли ти жив, шукав доріг до світла,
Сльозу чергуючи із краплями роси.
Не раз купався ти у хвилях слави,
І не приступний був твій диво-вал,
Не раз зоря стривожена згасала,
Й слізьми дітей купала удова.
Ти вистояв тоді й квітуєш нині,
Хоч не позбувсь народ іще біди*. (АТО)
Про воїнів твоїх знов слава плине,
Хоч голову поклав теж не один.
Чернігове, о, як ти хочеш миру,
Щоб матері не знали гіркоти!
Історія слідів твоїх не змиє
І берегтиме пам’ять про отих,
Котрі безсмертя у борні кували
І в війнах перемогу здобули,
Життя своє за волю віддавали
Твої синочки – воїни-орли.
10.09.2018.
Ганна Верес (Демиденко).
Гарна присвята!
