Де ті чарівні слова, що ти, милий, мені так давно написав?
Я розгубила сама. Може в дивному сні, вітер щастям шептав?
Зрада палала твоя. Я кидала їх геть, засипала в золі.
А ріка мого життя, зберігала все десь, там на самому дні…
Мрії казкові мої, ще у серці тріпочуть, летять до небес.
Спогади, наче живі. Повернутися хочуть, але страх воскрес.
Віра зникала моя. Я блукала в пітьмі і втрачала себе.
А стежка твого життя, йшла на поміч мені й повертала тебе…
Думи безжальні і злі, не покинуть мене, не відпустять навік.
Розчарування мої обпікали тебе та збивали із ніг.
Як зупинитись змогли? Винуватість і біль розділивши на двох.
А доля наша завжди піднімала з колін і прощала обох…