Присв'ячується моєму онучаті
Дмитрусь зростає у сім'ї,
Вже вісім місяців минає.
Карі оченя такі запальні,
І ямочки на щічках має.
Лунає спів на всю квартиру,
У нього певно баритон.
У ніжках має таку силу,
На ходунцях він мчить "ого".
Знає, де висить годинник,
Угору оченята підіймає.
Дзвінкий струмочок й щохвилини,
Душі він нам звеселяє.
Такий смішний у нас Дмитрусь,
Із ліжка падав він не раз.
Та зрозумів таки чомусь,
Ніжки вперед ідуть щораз.
Як склалося б у нас життя,
Без нього не можливо уявити.
Він - сьогодення. Він - майбуття,
Дозволила доля нам сина зростити.
Так,то вже козак! 
