Поранена птаха,
Закохана у сонце
У сумніві і страху,
Погляда в віконце.
Душа рветься угору,
Кохатись у промінні.
Та розум ще не скоро,
Забуде те падіння.
Не злітати краще,
Бо знов поранить серце,
Байдужість пропаща,
Сонячного вогенця.
Самотньо їй і сумно,
Тут на підвіконні
І байдужі співи,
Тих птахів сторонніх.
То не захват з неба,
Гомін, що навколо.
Почуває себе
В колізею колі.
Не вистачає неба,
Тепла і розуміння.
Зкинути так треба,
З душі все каміння.
Так літати хоче,
І кохатись в небі.
Бо воно щоночі,
Нагадує про себе.
Хочеться щоб сонце
Зігріло видноколом
А не через віконце
Дивитися навколо.
дякую, друже ! радий що тобі сподобалось 
