Там, де зорі на небі творили галактики
Я торкався до тебе, наче востаннє.
Ти руйнуєш всі геніальні стратегії й тактики
А хочеш, я здамся тобі без вагання?!
Я занирну в кароокий твій морок,
Де сонце не сяє, не світять зірки...
Поцілуй мене в губи разів десь стосорок,
Щоб я похмелів, як ніколи в житті.
Я відчуваю твій подих щопосекундно -
Холодний від смутку, терпкий, наче чай...
У мене від тебе думки каламутні,
Вбивай мене мила, шалено кохай!
Твої кучері, то океану каштанові хвилі,
Заплутався б в них, не випускав би тебе...
Ти окриляєш, бо сама маєш крила,
Забери до диявола в душу й мене!
Ти натягуєш нерви мої, наче струни
Тієї незламної ретро-гітари...
А пам'ятаєш, як співали Nirvanu на кухні,
Бо крім неї більше нічого не знали?
Ти мій вітер, що покриває мурахами тіло,
Але краще вже так, ніж глуха самота...
Ти зовні вся темна, та душа твоя біла,
Кохаю тебе, моя ти терпка гіркота!