́Заплющені очі, налиті сльозами до болі,
Тремтіння руки, що тримає конверт...
Вона пам'ятає останній той подих,
Подих сірого смутку і на фронт зловіщий білет!
Вона перекручує спогади, наче кадри із фотоплівки —
Щасливі обличчя, щирі посмішки, сяючі очі...
А потім його забирають, це сталося влітку,
А зараз морозна зима та холоднії ночі.
І не хочеться їй більше ні дихати, ні говорити,
Неначе забили кілок прямо зліва, у груди!
Кому чи кого їй потрібно бу́ло благати, молити,
Щоб не чіпали коханого ворожії кулі?!
А зараз їй передали малюнок та янголятко молої,
Що татку на щастя любая доня зробила...
Обійшлась нам війна дорогою ціною —
Не побачить коханий майбутнього сина...
І за що ж його так, за що тепер його очі склянії...
Чому мати десяту, мокру хустину міня?!
Скажіть мені люди, за що це усе моїй Україні,
Похилила наша червона калина опавше гілля...
