Грудневий Дощ вривається, наче сльози, в намарафечену в очікуванні свят Зиму. Зайвий, ніби непроханий гість, збирає косі погляди всіх, хто зібрався на новорічну вечірку. І от псується зимовий макіяж, калюжами туші глипають тротуари, снігова пудра розтікається по обличчю землі, яке стає зовсім недоречним у цій ялинково-гірляндовій атмосфері. Хотілося б бачити її блондинкою у ексклюзивній шубі зі сніжинкового хутра, з витриманим та елегантним кавалером Морозом. Та не судилося. Вона поруч з цим слизьким неприємним типом у спітнілій футболці.
Грудневий Дощ невпевнено ковзає мокрими черевиками по розцяцькованому місту. Він знає, що його тут ніхто не чекає, але не може не прийти. Його покликав сам Він з великою метою. Нагадати гостям правила поводження на святі. Закружляти в своєму моторошному вітряному вальсі тонни сміття, що лишається після такої вишуканої, але недалекоглядної та ненажерливої публіки. Розділити стогони помираючих ялинок. Промити рани Землі після грохоту феєрверків. Стати холодним душем для сп’янілих облич. Виписати одне з останніх попереджень про те, що через борги за відповідальність може вимкнутися постачання кисню…
Грудневий Дощ недолуго розштовхує натовп, забруднючи дорогі лантухи і бляшанки машин. Він поспішає, бо має встигнути до опівночі виконати свою роль. Він зникне так само, як і прийшов. Але не залишить гарантії, що разом з ним не зникне чарівна карета Планети, перетворившись на зігнивший гарбуз.
цікавий текст. перечитав кілька разів. але так і не дійшов спільної думки . що це за жанром? трохи сумбур. нема сюжету. це психологічний шкіц чи настроєва замальовка. може. ще трохи розвинути думку? допрацюйте. натхнення ВАМ!
