Змілів ручай. Слабке джерельце стало.
Чомусь тепер води в нім дуже мало.
Їжак і кріт, і миша всіх просили:
Приходьте, звірі, чистіть що є сили.
Бо згине ліс, як зникне враз водиця.
Ручай в біді! Лишати не годиться!
Зайчисько втік, бо інша є робота.
Храпів кабан, вставати неохота.
Ведмідь зітхав, а лис лише сміявся:
- Ну нащо вам ручай дрібний той здався?
Ворони дві ото лиш вчули тільки:
- Чого це ми, а інші що, каліки?
І лось, і вовк не стали й слухать дуже.
Чи є ручай, чи ні, - обом байдуже.
Пропав ручай. Прибігли всі. Та пізно.
І як воно так справді сталось, дійсно?
В житті між нами й ними часто схожість:
Когось вбиває лінь, кого байдужість.
