Якось у гаю одному –
Не згадаю у якому –
Під кущем старого глоду,
Заховавшись під колоду,
Заєць Куций Хвіст сидів,
І від страху весь тремтів.
Він вночі боявся все:
Вовка, пташку, деревце -
Що хитнулось, рижу білку,
Терену колючу гілку.
Навіть Голку-їжака
Рахував за хижака.
Довго заєць так сидів.
Геть замерз і зголоднів,
Й вирішив сміливим стати
Тільки-но почне світати.
Бо удень - як не крути –
Враз зникають всі страхи.
Куций Хвіст знайшов можливість
Перевірити сміливість.
І, щоб більше не тікати,
Вовка вирішив злякати,
Що полохав всіх підряд:
І дорослих, і звірят.
Заєць наш пірнув в багнюку,
З моху змайстрував перуку,
До хвоста і довгих вух
Причепив пір'їни, пух,
Й поки сонце ще не сіло
Вирішив здійснити діло.
Хоч тремтів заєць як лист,
Та до бігу мав він хист:
Крізь траву, кущі, дерева,
Наче в тілі сила лева,
Мчав зайчисько. Навіть змок.
Тут якраз зустрівсь струмок.
Заєць вирішив спочити
І горлянку промочити.
До струмка підбіг він, сів.
Глянув вниз - і остовпів:
Там на дні страшна й стара
Причаїлася мара!
Не підвів зайчиська зір -
Там сидів незнаний звір:
Косі очі величезні,
В пір'ї вуха довжелезні,
А на тілі колючки,
Мов маленькі їжачки.
Куций Хвіст із переляку,
Зачепившись за гілляку,
Так звідтілля дременув,
Що й про намір свій забув.
Швидше! Швидше під колоду
Під кущем старого глоду!
Ось така вам, діти, байка
Про зайчиська-побігайка.
Підскажу мораль я вам:
Коли страшиш - не бійся сам!
Ця байка була написана 14 років тому для моєї старшої доньки, коли вона ще ходила в школу. Проте, вона до сих пір багатьом цікава і зараз, особливо тим, хто не забув українську мову.