|
Коли на Вкраїну насунилась чорна Орда…
Коли чорний попіл вкривав мої вільні степи, наче морок…
Згадай їх терор на Русі і скажи: - «Московія – одвічний мій ворог!».
В той час, коли беркут плямистий, - загони манкуртів у чорних шоломах,
Вбивали, без жалю, мій вільний народ, за прапор і мову…
Коли на останніх хвилинах життя у простір лунав зойк душі,
У Бога про допомогу, кричи у весь Всесвіт Буття: «Росія – ти вбивця і ворог!».
Коли їх спецназ сараною окуповував Крим український,
А в Слов’янськ зайшли терористи Стрєлкова…
В той час, без жалю, безневинних ченців розстріляли..
З ненавистю в серці скажи: «Росія – одвічний мій ворог!».
Коли у донецьких катівнях в солдат полонених,
Рубали їм руки, і різали голови, і шкіру здирали з живого…
Ковтни кров червону, що ллється із рота…
Садистам у ввічі скажи: «Росія – ти клятий і довбаний ворог!».
Коли в Іловайську нас всіх оточили; поранених, вбитих, живих…
Російські мобільні бригади-загони, у засідках-схронах,
У спину стріляли бійцям, що їхали на допомогу…
Коли відрізали в небіжчика вуха, мовляв, то військовий трофей,
релігійні канони, а потім кати реготали над пораненим тілом солдата,
Що Богом просив, попити води, в останню мить дивлячись вгору.
Згадайте військові їх злочини всі, і твердо, сміливо скажи:
«Росія - ти кат мій і ворог!».
Коли розстріляли із ГРАДів і САУ Ізваринську жилу, зі свого кордону,
А ми всі стояли на смерть, тримали периметром тіл оборону…
Коли в нашім небі, російські «торнадо» сховали і проміні Сонця,
І сіяли смерть навкруги, мов Чорнобильський цезій і стронцій,
Прошу не мовчи, а відверто скажи, прокричи: «Росія – ти ворог!».
В ніч січневу, коли кіборги наші, тримали у ДАПі кругову оборону,
Коли тисячі бомб кілотоннами падало пекельно-розпеченим колом
Коли навіть стіни бетонні здригались і вигинались до долу,
У всі груди кричи, не мовчи, - «Росія – підступний ти ворог!».
Коли відбиватись не було вже сил, не має резервів, і зрадив нас тил…
Плацдарм під Дебальцево, зажатий у полу-кільце, а з флангів по нас вдарили танки…
Наказу на відступ немає, рахуєм набої, прощальні листи відсилаєм
До власних батьків і дітей і дружин, мов бранці і бранки…
Коли відчуваєш, що ворог пильнує, на тебе полює,
Мов той середньовічний відьомський молох…
З середини всього єства, акцентуй кожне слово своє:
« Росія, – Заклятий! Наш! Ворог!»…
Тихий стогін і плач матерів, і вдовиць, над трунами наших синів,
Чуєш ти, навкруги, так що душу з грудей вивертає…
Тих синів, щойно вбили ополчення вбивць і катів-снайперів…
Ти свій розпач і гнів не тримай! В серці лють на катів не сховаєш,
В мить, коли загримить канонадою тисяч гармат, по ворожим укрепам,
Як одне наймогутніше і загрозливе соло,
От тоді і скажи, покажи на цій кулі земній чорну пляму, хутчій:
«Росія – ти є споконвічний і заклятий мій ворог!!!»…
ID:
876401
ТИП: Поезія СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Драматичний ВИД ТВОРУ: Вірш ТЕМАТИКА: Громадянська (патріотична) лірика дата надходження: 18.05.2020 18:28:38
© дата внесення змiн: 18.05.2020 18:32:23
автор: CONSTANTINOPOLIS
Вкажіть причину вашої скарги
|