І знов на порозі і знову дивлюсь в далечінь
Трухлява влаштованість сипле на голову згар
Змітає брехню та виводить з омани видінь
Підбурює вирішить справ непідйомний тягар
Я тут, я живий, я прокинувся знову навстріч
Вдихаю з жадобою, слухаю шепіт душі
Я прагну відновленням сил запалити цю ніч
Зродитись у прозі або написати вірші
з віршами морока – блукаю неначе в пітьмі
казав Горліс-Горський, писати їх краще в тюрмі.
Я знаю, що важко. Я бачив усе це не раз
В моїх діафільмах блукають дитячі страхи
Моя голова ніби сховок минулих образ
Відтворює мертве, занурює в розпач шляхи.
Але ж Боже збав, відступитись хоча би на мить
Покластись на течію в мутній стоячій воді
Що рештками мрій і уявлень про щастя - смердить
Плекаючи винайти спокій і сон в забутті.
не знаю, що буде, та знаю, що тільки не це
минають століття, а я лиш пошарпав лице.
Щось у цьому таки є... 
