Щось в цьому є -глибоко іронічне:
День-в-день з надією дивитись в майбуття.
Бо ж знаємо, напевно, що не вічні,
Та тішить віра нас, немов дитя.
Знов рік пройшов, пройде і новий.
Нам часу плин не дано зупинить.
А де ж те щастя?- може колись буде...
Надія серце стомлене ятрить.
Та я дивлюсь на вчора, на сьогодні,
І сльози радости печуть в очах.
Бо ми -живі, бо діти -не голодні
І, дяка Богові, над головою дах!
Минають дні, хвилини, тижні, роки...
Я не жалкую втраченого- ні.
Бо я не є на світі одинокий,
Я дякую за то своїй рідні.