Під час оборони Маріуполя загинуло
подружжя військових. Алла та Віктор
Таран служили у полку Азов.
Залишилась сиротою маленька дитина.
А там ще весна на пелюстках ворожить
І ночі, і дні між собою не схожі,
Й там горя-страждання– безодня без дна.
Народ не скорився і лють свою множить,
А ми, білі ангели, тут, на сторожі,
Щоб пам’ять священну не вбила війна.
Цвів квітень. Ще літ не кували зозулі.
Ти першим поліг від ворожої кулі.
Росою червоною вмилась трава.
Пригадую відчай свій зараз спокійно,
Бо з травня з тобою, коханий, надійним.
Без нас наш загін оборону тримав.
Програли із гідністю смерті в двобої.
Тепер в занебессі, щасливі обоє,
Ми молимось ревно за наше дитя.
Ні жалю, ні суму ні в думці, ні в слові,
Бо прояв найвищий благої любові,
Як задля людей офіруєш життя.
А там ще весна на пелюстках ворожить
І орки війною мордують світ Божий,
Й від мами дві свічки пливуть по ріці.
Тут певні: народ український все зможе,
У праведнім герці орду переможе
І прихисток знайде в Господній руці.
Пам'ять про наших героїв має залишитися навіки.
Сподіваюся, що держава після перемоги зробити щось для того, аби увіковічнити імена кожного героя, і особливо тих, хто з честю поліг у двобої зі смертю.
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00