Це – мої серпокрильці!!!
(Хоч це не чіпай, бо щемить…)
Їх не зловиш на гілці,
Вони перекреслюють мить,
Я їх чую «пищання»,
І знаю – уже не сама.
(Поміж нами – мовчання.
Зневага. Облуда. Тюрма)
…Ти пішов на світанні
Шукати своєї межі.
Чую звуки гортанні,
Чи знову самі міражі?...
Я так довго чекала:
«Мої повернуться пташки?»
А війна вивертала
Відносини, долю, книжки.
Часто бачу ночами
Над прірвою зірваний міст…
Що приводить до тями?
За вікнами радісний свист!
Це – мої серпокрильці.
Літає за ними душа.
(Бо вже терням, блукальцю
Моя заростає межа)
Дякую!!!
