Сіре небо сипле дощем,
Сумарно весна стікає по шибці,
Я втомилась горіти вщент,
Чути знову про біль і вбивства.
Вітер несе по узбіччю пил,
Брудний сніг вже не має права,
Я втомилася від новин
Й від людей, яких втрачала.
Сонце змінює заметіль,
Весна знову сходить з глузду,
Якби я малювала біль,
Вона б в ґрунт по плечі загрузла.
Я втомилася від рядків,
І від того, що не повернути,
Ця весна не маскує біль,
Кляту зиму не зможе забути.
26.03.23. Т. Шульга
