Наступного дня діти прибігли до баби Олени і збиралися її погукати, але бабуся Павлика сказала, що до баби Олени треба йти після обіду, бо вона тільки тоді говорить і розповідає різні небилиці. Діти не могли зрозуміти чого так, але не перепитували, а просто почекали. Після полудня пройшло вже дві години і вони почали гукати бабу Олену.
– Заходьте, – сказала вона із свого звичного місця, – готові до сьогоднішньої казки?
– Готові, – хором відповіли діти.
– Сьогодні, – почала баба Олена, – я розповім вам казку про маленьку дівчинку і найсмачніший в світі борщ. Колись давним-давно до однієї бабусі-знахарки на лікування привезли маленьку дівчинку. Дівчинці не можна було багато чого їсти, тому бабуся уважно слідкувала, щоб малеча бува чого не вхопила, але дівчинка і сама вже розуміла, що їй багато чого не можна. Одного дня на подвір’ї у бабусі з’явився товстенький чоловічок із дзвінким голосом. Дівчинка його трохи злякалася і чекала поки він піде, та чоловічок все говорив і не зупинявся, а потім побачив перелякану дівчинку і голосно засміявся.
– Злякалася дядька? – запитав весело він, та відповіді не почув.
Він розпитав бабусю про її гостю і пішов собі додому. Кожного дня він приходив і підманював дівчинку яблуками і абрикосами із свого садка, поки мала не звикла до нього і перестала боятися. Вона полюбила веселого сусіда із дуже доброю посмішкою, яка не сходила з обличчя, і частенько гралася в його охайному садочку із його білим котом із блакитними очима. Дівчинка не могла зрозуміти, як в такого кремезного дядька, який був схожим на ведмедя, міг бути такий затишний і прибраний сад, де росли дерева та квіти, в дядька, до якого тягнувся такий малесенький котик і зовсім його не боявся.
Так за веселими іграми і смішними історіями пройшов час її лікування. Нарешті батьки приїхали по дочку, того дня прийшов і чоловік, він був веселим, як завжди.
– Вже їдеш? – запитав він. – І навіть не скуштуєш дядькового борщу? Дядько варить найсмачніший борщ у всьому світі. Ну, нічого, якось наступного разу.
Йшли роки, дівчинка виросла і стала молодою жінкою, а в пам’яті залишилася фраза старого знайомого про найсмачніший борщ, якого вона все ще не спробувала. Тому вона вирішила навідати його, та коли нарешті відшукала потрібну хату, там нікого не було. Сусіди сказали, що цей чоловік давно покинув своє село у пошуках одного місця, про яке випадково почув. Маленька дівчинка виросла, але так і не змогла скуштувати найсмачнішого у світі борщу від веселого дядька із доброю посмішкою, яка не сходила з обличчя.
– То вони більше не зустрілися? – запитала Світланка.
– Думаю, – протягнула баба Олена, – вона все ще чекає зустрічі із своїм веселим знайомим.
Діти посміхнулися, вони подякували старенькі і поспішили додому, щоб взавтра знову прийти.
Дякую за таку зворушливу розповідь (чи то послання-присвяту)
Обов'язково перечитаю всю Вашу прозу і поезію... Ще не викладав, але вже почав писати свій перший роман, натхненний моїм великоднім дивосном... Чекаю відповіді і візиту на мою сторінку...
