|
Головацький Яків :: Критика
Творчість |
Біографія
|
Критика
Яків ГОЛОВАЦЬКИЙ
ПОДІЛ ЧАСУ У РУСИНІВ
Народи словенські позаяк із давніх-давен досягли уже досить високий ступінь образованя і просвіщеня, вони запевно знали і поділити час на годи, місяці і пр. Є також подобність, що і знали якуюсь еру, часословіє, як то учений професор Кухарський 1 із пісні Ігоря доводив із слів «на седмом віці трояновом», але нічого певного не маєм; проте нам лиш того льзя догадоватися, що в старині розличали вік, столітє, якоби вік житя чоловічого.
Слова: рік, год, літо — і від тих же похожі: вторік, втогід, такрік; на безрік, рочини (rocznica); півроку, півгода; роковий, годовий, річняк, годовик; потім головний поділ року на чотири пори: весна, літо, зима, осінь — і від них похожі: весняний, літній, зимовий, осінній; весні, літі, зимі, восени — суть слова не тільки у нас, русинів, уживані, але і всім прочим словенам спільні, і показують давнину виображеня о поділі часу.
Легко також у всіх народів словенських вислідити, що у предків їх же із давніх-давен було поділене року на місяці, т. є. що мали місячний рік, і, видиться, зачинали від літа, для того кажеся «нове літо». Місяці свої числили від нового до нового, так як і досі наш нарід числить і розличає місяць небесний (на небі) від книжного. Мають також наші люди імена на міни місячні: нів, новий місяць, в піснях: молодий місяць (російське: молодик). Місяць повний називаєся «підповня»; в четвертях місяць не має іншого назвиська, лише як в піснях «місяць перекрій»:
Ой місяцю перекрою! і пр.
або як в приговірці:
Коли місяць в серп,
То чарівниці
Ідуть на границі.
Здаєся, що місяць величано колись іменем «князя», для того у поляків і досі ще називаєся księżyc. У нас в пісні також каже дівчина:
Ой місяцю, місяченьку,
Ой місяцю-князю!
Скажи мені щиру правду,
Із ким я ся зв’яжу?
Імена місяців нашого народу, як звичайно народу господарського, хліборобного, всі брані із природи або із робіт, які робляться в котрий час, напр[иклад]:
Січень 2, здаєся, від того так названий, що в той час звичайно сніги, інеї з вітром сікуть, або борше від слова сербського сЂча, сjеча — вітки, суче, котрі дають взимі маржині (вівцям) і дроб’яткам. Просимець, слово повторяєме у других словен: чехів, корутанів, знане і в староболгарськім (церковнословен[ськім]) язиці, годі витолкувати; знать — найборше від прошеня, що в тім часі свята Коляди, Новий рік, щедрий вечір і поновальниця припадають, то молодіж колядує, щедрує, і сим якісь подарки, поновальники (поновальне) просить, випрошує.
В лютім — лють, студінь, люта зима, великі морози; а що найчастійше по великій люті попускають морози і відволож наступає і дорогу псує, а броди, відтаявши, пускають, і зима ніби перемагається, то нарід називає «казибрід, казидорога» і к тому приговорює: «На стрітеніє стрітилася зима з літом».
Марот, марець, мартові хвилі — із латинського Martius або, може, від мору, помору, умерти, що в тім місяці старці, дихавичні, сухотники, ядушні і пр., переснядивши який рік і перезимовавши на недозимках, під весну звичайно гірш занедужують і вмирають; відти то і в поляків приказка повстала:
Nastaje marzec —
Umrze nie jeden starzec *.
* Настає марець —
Умре не один старець.
Словенського імені нема у нас, хіба в церк[овно]-слов[’янськім] — сухий.
Березень від того, що на березах брость пускаєся. Цвітень — від цвітів; що перве цвіте із землі добуваєся, часом і дерева цвітуть, коли рання весна.
Май від латинського Majus або борше від маю, которим луги і ліси покрившися зеленіють, мають. Травень від трави; тоді найдужче трава росте і сіножаті запускаються.
Червень, червець; в тім місяцю добувають червець до крашеня вовни на вироби ткацькії. По мнінію нікоторих стародавні червенськії городи преімущественно займалися іззисканієм і торгівлею сего предмета і від него получили своє названіє. Також в тім місяцю із черву вилягаються молодії пчоли і найранші рої бувають. Кедзень, бидзень, що товар рад тепличіні весняній, по пасвищах бидзкаєся, кзиться, гедзь го нападає.
Липень, що липа цвіте, найлуччий пожиток для бджіл. Косень, сінокос від сінокосів, коло котрих в сім місяці пораються, заким жнива у полях настануть.
Серпень — до серпа беруться і жнуть жита, пшениці і пр.; головнії жнива. Кивень від того, що коні через велику духоту, спеку і оводи не пасуться вдень, лиш головами кивають і оводів обганяються.
Маїк від того, що гдекотрі зела цвітуть, часом і деревина також; а від сівби, що ся озимина засіває, називають сівень. Вересень від ягід верес, котрі тоді пристигають та збираються. Зовуть також сей місяць бабське літо для того, що баби свої роботи порають, коноплі отіпають, полотна добілюють, дещо в городах викопують і пр.
Жовтень — холодні вітри, то лист жовтіє, а в
Листопадні 3, або падолисті облітає; також приморозки бувають, а як прийде
Грудень, то змерзлі груди дорогу возову псують; не раз сніг потрусить, для того трусим; часто і крепкі морози потягнуть, уже зовсім зима, для того студень.
З давніх-давен прийнято в письмі латинськії назви місяців, которі від найдавнійших часів так у нас, як у других народів словенського ісповіданя, не йно в церковних книгах уживалися і уживають, але і до урядових, гражданських діл прийняті були. Насупротив, словени латинського обрядку мають із первопочатку питомі словенськії наіменованя місяців.
Без догаду можна сказати, що давнії предки наші уміли розличати місяці і називали їх своїми іменами: тоє доводять досі уживані місяців імена, ледве не уво всіх словен повторяємі, напр[иклад], у чехів, ляхів і іллірських словен; доводять назви захованії в старих рукописях словенських, як в Остромирській євангелії 4 і в євангелії галицькій з 1144 5, і по других книгах стародавніх, як самі найшли-смо в книгохранилищі монастиря Святоонуфрейського 6 у Львові (см. «Русалка Дністровая», у Будимі, 1837); доводять, наконець, імена місяців, які ще нарід южноруський до сього часу задержав у пам’яті. Так, Карамзін 7, в «Истории госуд[арства] росс[ийского]», т. І, а за ним Раковецький 8, в «Правді руській», стор. 56, і Левицький 9 в «Грам[атиці] язика руськ[ого]», стор. 211, приводять названія малоросійськії.
Ми тут єще доложимо, що-смо в походженях наших по різних сторонах розвідалися у народу нашого, і приведемо так зібрані імена простого нашого народу нині употребляємі, і помістимо їх для зрівняня біля Карамзінових і прочих словенських, яких словени, особливо латинського обряду, ще і досі уживають 10.
ІМЕНА МІСЯЦІВ, УЖИВАНІ СЛОВ’ЯНАМИ
І. ЛАТИНСЬКІ
а) Із церковних книг —— б) Із російського
1. Януарій —— Январь
2. Февруарій —— Февраль
3. Март —— Март
4. Априлій —— Апрель
5. Май —— Май
6. Іюній —— Июнь
7. Іюлій —— Июль
8. Август —— Август
9. Септемврій —— Сентябрь
10. Октоврій —— Октябрь
11. Новембрій —— Ноябрь
12. Декемврій —— Декабрь
II. ІМЕНА СЛОВ’ЯНСЬКІЇ
Із Карамзіна
а) Церковно-слов’янськії —— б) Малоросійськії [* Українські.]
1. Просинець —— Січень
2. Січень —— Лютий
3. Сухій —— Березол
4. Березол —— Цвітень
5. Травний —— Травень
6. Ізок; Висок —— Червець
7. Червець —— Липець
8. Зарев —— Серпень
9. Рюєн —— Вресень
10. Листопад —— Паздерник
11. Грудень —— Листопад
12. Студений —— Студень
Інші руськії* [* Українські.]
1. Січень, просинець, просимець, лютий
2. Лютий, казидорога, казибрід, палютий
3. Палютий, марот, марець
4. Березень, цвітень
5. Травень, май
6. Червень, червець, кедзень, бидзень
7. Липень, косень, сінокос
8. Серпень, кивень
9. Маїк, сівень, вересень
10. Жовтень
11. Листопадень, падолист
12. Грудень, трусим, студень, просинець
Польськії —— Чеськії —— Корутанськії
1. Styczeń —— Leden —— Prosimic
2. Luty —— Unor —— Swičan
3. Marzec —— Březen —— Sušic
4. Kwiecień —— Duben —— Brézen
5. Maj —— Maj —— Trawen
6. Czerwiec —— Čerwen —— Cweten
7. Lipiec —— Čerwenec —— Serpan
8. Sierpień —— Srpen —— . . . . . . .
9. Wrzesień —— Zaři —— Kimawiz
10. Październik —— Řijen —— Kosapersk
11. Listopad —— Listopad —— Listagnoj
12. Grudzień —— Prosinec —— Gruden
Сербськії —— Старосербськії
1. СЂчень —— СЂчан
2. Лютий —— Веляча
3. Брезень —— Ожуяк
4. ЦвЂтень —— Травань
5. Травень —— Свибань
6. Червень —— Липань
7. Жар —— Серпань
8. Серпень —— Коловоз
9. Вресень —— Руян
10. Паздерник —— Листопад
11. Листопад —— Студень
12. Студен —— Просинац
Зрівнявши тоті назвища межи собою, задивуємося, що у так віддалених від себе положенієм і діянієм розличних народів словенських одні і ті же самії імена повторюються, хоть і не в тім порядку, чого, запевне, причиною є різниця піднеб’я (клімату) широко і далеко сягаючих областей словенських, почасти і недогляд словен самих. Роздивившись меж сими іменами, хоч би лише оком, мимохітне насунеться тобі гадка, що всі словени суть парістки одного кореня, а імена тії були колись общим їх іменем, як і много інших без ліку. Вслід за тою снуєся і друга гадка на ум, що годило би ся словенам, которії старини лишилися, до давнього неізчерпаємого питомого словенського істочника уміній повернутися!
Ім’я тиждень ледве від словен стародавніх переховалося, хотя й се слово безмаль не у всіх словен знаходиться; також імена днів, напр[иклад]: неділя; понеділок, понедівнок; уторок, вівторок; середа; четверг; п’ятниця; субота — показують явно початок християнський. Слово день уживався у нас також і в женськім роді: днина, відтак проізойшло слово днині, нині, так як від день проізойшло днесь.
День рахується звичайно від сходу сонця до западу. На означеніє часу перед сходом є слова: зорі (на зорях), бряск, досвіт (з досвітом, досвіта), світ; потім кажуть: з сонцем, раненько, ранісько, рано; під полуднє, полудень, з полудня; далій: підвечір, надвечір, вечер; сумерки, смерком; потім зачинався ніч, але тут єще розличають, кажучи: сночи (серб, синочь), відти: спішний (снічний), також: даві, замість вчера ввечер; о пізній вечері; первосни; північ (глуха, глупа); перші півні (кури), другі.
Година або час знане у нас на дальше поділене дня і ночі. (У гуцулів значить година — погана погода, сльота або сніжниця, а верем’є — красна погода). День з нічю зовеся доба; день сам або ніч сама — півдоби. Годину ділять на півгодини, чверть години і пр., кажуть також: хвиля (мала хвилина; зрівняй хвиля: фаля на воді і нім[ецькі] Weile, Welle); нута, миг (мигом, миттю), на мглі ока.
То є поділ часу і декотрі слова знакомі у нашого народа до поділу часу.
Впрочім розличають в році по більших святах, напр[иклад], від Юрія до Дмитра — півроку. Рахують також по постах, м’ясницях (м’ясопуст, сиропуст, пущене); на теплого Олекси, на (по, перед) благовіщене; на Петра (Полупетра); першої і другої матки божої.
От декотрі святії і свята, по котрих рахуєся у нас:
Січень: дня 1 *. Новий рік, або Василя; 6. Йордань (-ські святки); 16. Петра вериги (половина зими): «На Петра вериги розбиваються криги».
Лютий: 2. Стрітеніє, приказують: «На стрітенє стрітилися зима з літом».
Марот: 1. Одокії (Євдокії); 9. Сорок мученик; 17. Теплого Олекси; 25. Благовіщене.
Березень: 23. Юрія, весну рахують від нього і приказують: «На Юр’я-Івана, на рахманський великдень», або «На Юр’я, як рак свисне».
Травень: 8. Івана Богослова; 9. Николая.
Червень: 3. Лукиліяна (передновок); 24. Івана Купала (Хрестителя); 29. Петра (петрівка, піст).
Годуй мене до Івана,
А я з тебе зроблю пана.
На святого Луки
Нема хліба, ані муки.
Або:
У нас сьогодні Луки,
Ані хліба, ані муки.
Липень: 20. Іллі (кінець рійки):
До Іллі рій під гіллі,
А по Іллі рій на гіллі.
* Тут і далі цифри означають день місяця.
або:
Тільки до Іллі добрії рої,
А по Іллі повісь роя на гіллі.
24. Бориса і Гліба (жнива):
На Бориса і Гліба
Берися до хліба.
25. Анни успеніє; 26. Парасковеї (або святої п’ятінки). Тут спасівка, або богородин посток припадає.
Серпень: 1. Маккавеї; 6. Преображеніє; 15. Успеніє богородиці, або першої матки божої; 29. Всікновеніє св. Иоанна, або главосіки.
Маїк: 8. Рождество богородиці, або другої матки божої; 14. Честного хреста, або здвиженє.
Жовтень: 1. Покрови:
Хто сіє по покрові,
Не має що дати корові.
Святая покровонько,
Накрий мені головоньку;
Та хоч би вже и онучу,
Най ся довго дівков не мучу.
16. Симеона Юди:
На Симеона Юди
Боїться кінь груди.
26. Дмитра: «До Дмитра дівка хитра, а по Дмитрі хоч нею грубу витри», або
до Дмитра (каже дівка): «А люшки, бо тя перескочу!» (веселість, буйність дівки), а по Дмитрі: «А кота, бо тя наздопчу!» (Така лиха, що замуж не пішла).
Листопадень: 1. Безсребників; 8. Михайла; 14. Филип (пилипівка, піст до різдва зачинаєся); 21. Воведеніє; 30. Андрія: «На Андрія вложи руку в засув».
Грудень: 1. Наума: «На Наума діти заправляти до ума» (т. є. до школи).
6. Николая; 9. Зачатіє Анни; 25. Різдво (рождество Христово); 31. Маланки: «На різдво обійдеться без паски, а про мак буде й так, а без олію не зомлію».
По сих святах розличає простий нарід час, і подлі них розряджує свої роботи, править і орудує господарством, переміняє одежу і пр., так, напр[иклад], каже:
До святого духа не скидай кожуха.
А по святім дусі ще ходи в кожусі.
Розповідаючи що-небудь, звичайно говорить: перед — .по — .на того а того святого була мені така чи сяка пригода.
Петрівка (піст до св. Петра) означає літо або великі дні, а пилипівка (піст до різдва) — зиму, короткії дні:’ «Тебе і св[ятий] Петро не зогріє»; «Захтіло му ся в петрівку змерзлого»; «Не йде до Петра, іно до різдва»; «Пійшло му з Петрової днини» або: «Повело му ся, як з Петрової днини» (т. є. зійшов на гірше, на менше, так як восени дні все убувають).
Се поділене часу запроваджено уже за християнства; предсі здаєся, що декотрі свята нинішні підложені на місце давніх поганських, напр[иклад]: Коляда зійшлася з різдвом, щедрий вечер — з йорданськими святками, гаїлки (гаївка) — з великодніми, рахман — з переполовленієм, русале — з зеленими святками, Купало — з св. Иоанном Хрестителем, паликопа — з св. Пантелеймоном і більше других, котрих імена позабувалися, але ще якимись обрядами або звичаями і піснями обходяться у народу нашого.
Я. Головацький. ПОДІЛ ЧАСУ У РУСИНІВ // Письменники Західної України 30-50-х років XIX ст. — К., 1965. — С. 220-229.
|
