Бог серця поєднав,
заповів любові цвісти,
Вічність в руки поклав,
повелів по долі нести...
Та любов Чужинець украв,
у вічності змаліли часи,
долю з горем в купу змішав,
сказавши людині:"Неси!"
Так з'явилась в світі печаль,
одинокість самотніх сердець,
загубився душ той причал,
де живе її Господь Творець...
Скільки є у світі людей,
стільки буде і долей-страждань,
всім здається , це апогей,
бо немає в смерті бажань...
Але ж Бог колись заповів,
у серцях всіх любові цвісти,
світ її вбити захотів,
Ти людей ,Боже, грішних прости...
