|
Нехода Іван Іванович :: Біографія
Творчість |
Біографія
|
Критика
Іва́н Іва́нович Нехо́да (24 травня 1910 — 17 жовтня 1963) — український радянський поет і письменник, журналіст.
Народився в селі Олексіївка Коломацького повіту Харківської губернії, у бідній селянській наймитській родині. Батько помер молодим, мати-вдова самотужки виховувала чотирьох дітей.
У 1924 році Іван перебрався до Харкова, тодішньої столиці Радянської України, де влаштувався ліфтером в «Українбанку». Почав відвідувати в вечірню школу «Конторгуч», яка готувала рахівників.
З 1925 року працює кореспондентом в Харківській піонерській газеті «На зміну». У 1928 році як кращий юний кореспондент редакції газети «На зміну» і журналу «Червоні квіти» Іван Нехода відправляється на Кавказ, звідки привозить нові вірші і враження.
Наприкінці 20-х років вірші Івана Неходи вже друкують молодіжні газети, а пізніше — і літературні журнали для дорослих. На молодого поета звернув увагу Валер'ян Поліщук, Іван Кулик, Павло Тичина. У 1931 році виходить перша збірка поета — «Червона армія». У 1932 — «Перша допомога». «Пісня радості» — збірка поезій для дітей, що вийшла друком у 1935 році, була першою справді поетичною книгою, від якої і сам поет вів своє літературне літочислення.
З 1929 по 1932 рік Іван навчався на факультеті мови та літератури Харківського інституту народної освіти. Вчителював, працював в редакціях різних газет і журналів, здебільшого дитячих. У 1939 Іван Нехода закінчив сценарний факультет Всесоюзного інституту кінематографії (ВДІК) у Москві.
У червні 1941 Іван Нехода пішов на фронт, але не покинув літературну справу – пише вірші, які присвячує своїй дружині та доньці, оспівує мужність радянських солдатів. З 1942 року Іван Нехода — член Комуністичної партії Радянського Союзу (КПРС), єдиної легальної політичної партії СРСР.
Після війни поет оселяється в Києві, де працює головним редактором видавництва «Молодь», пізніше — редактором журналу «Піонерія», а згодом переїздить в Крим і працює головою Кримської філії Спілки письменників України. В 50-х роках у Криму за підтримки держави активно почало відроджуватись українство: кілька років поспіль тиражем у 50 тисяч примірників виходила українська газета «Радянський Крим», у місцевому видавництві «Кримвидав» почали з'являтися книги українських авторів, в тому числі за сприяння вже відомого поета Івана Неходи. Довкола нього згуртувалися перспективні кримські початкуючі автори — Степан Литвин, Дмитро Черевичний, Лідія Кульбак, Микола Артеменко. При Спілці письменників почало працювати літературне об'єднання.
Останні роки поет багато подорожував по Україні і братніх республіках, інших країнах світу. Відвідав Чехословаччину, Францію, Англію, Західну Німеччину, Італію. Враження від поїздки до Франції навіть вилилися в окрему книгу — «Пам'ять про французьку землю».
Чимало часу віддав дитячій літературі. Майже половина збірок Неходи — для дітей. Саме він — автор знаменитого вірша-пісеньки «У лісі-лісі темному». По приїзді до Києва у 1952 році поет починає серію казок для дітей, продовжує писати лірику та публіцистику, готується до роботи над великим віршованим романом про долю молодого покоління в роки війни — «Хто сіє вітер», який закінчить лише у 1959 році, за 4 роки до смерті. Кілька років Нехода очолював Комісію у справах дитячої літератури при Спілці письменників України, виступав з доповідями про завдання дитячих письменників, редагував дитячий журнал.
Загалом Іван Нехода написав більше 40 книг поезій:
«Голуб-гонець» (1936)
«Початок пісні» (1937)
«Дніпровський край» (1939) та інші.
Другій світовій присвячені збірки:
«Я іду в бій» (1942)
«Південний фронт» (1943)
«Лісові оселі» (1944)
«Дорога в свято» (1945)
Писав поет і справжні пісні. Працював разом з композитором Андрієм Штогаренком, Аркадієм Філіпенком, Таїсією Шутенко та іншими. Його безпосередніми вчителями були радянські поети — Павло Тичина, Максим Рильський, Володимир Сосюра, з якими Нехода спілкувався і особисто.
Твори Івана Неходи перекладалися на всі мови республік СРСР.
Нагороджений 3 орденами, а також медалями.
Помер Іван Нехода раптово, 17 жовтня в 1963 року, у 53-річному віці. Похований на Байковому кладовищі (надгробок — бюст на постаменті, оргскло, граніт; скульптори — Ф. А. Коцюбинський і К. А. Кузнєцов; встановлений в 1965).
На Хрещатику, на боковій стіні будинку № 15 (Пасаж), де поет прожив останні 11 років свого життя, у 1972 році встановлено меморіальну дошку (мармур,барельєф; скульптор — К. А. Кузнецов, архітектор — В. Г. Гнєздилов). В 1965 році у Києві на честь Івана Неходи названо вулицю. Його ім'я носить і вулиця у Харкові.
|
