Прочитаний :  652
|
Творчість |
Біографія |
Критика
ДІВЧИНА З БУКОВИНИ. Поема
1
Чи ви чули, як в досвітній млі
Десь курличуть в небі журавлі?
То весна летить в твій край, Росіє,
Сіє квіти і надії сіє...
То весна летить...
Стояла в тузі,
Мов журавка, що відстала, зранена.
Знала - там, в Радянському Союзі,
Там нема ні пана, ні боярина.
Полетіла б слідом, якби крила...
А їй мати сумно говорила:
- Злидні, дочко... Злидні рвуть за поли,
Завтра підеш з нами в панське поле,
Бо зима настане, бо зима,
А й зернини хліба в нас нема...
Пролітали в небі журавлі...
- Ви б спинились, ви й мене б взяли!
........................................................
Йшла у поле. Ой важкі граблі,
Ті, що ними загрібала хліб!
Панський лан. А морда в пана злюча,
А стерня така, як дріт, колюча...
Утекла б... Попереду ж - зима,
Ні зернини хліба в них нема...
Взимку - теж працюй в багатія...
Олександро, дівчина моя!
Ще мала... Ще б у ляльок гуляти...
Та й заплакала. Життя трикляте!
Отаке життя. Батрацькі мандри
Все дитинство вкрали в Олександри.
Наймитуй, тулись біля одвірка...
А в боярів - чай із цукром.
- Золотко! -
Пан до паненяти...
Бідним гірко,
А багатим - іч, як жити солодко!
З цукром чай... І думала про те,
Чом той цукор бідним не росте?
Йде боярин - простилайся в ноги,
Йде боярин - шапку, хлопе, скинь!
А карета мчить - тікай з дороги,
Не втечеш - затопче панський кінь.
Паща, бач, яка в коня роз'ярена?
Не 'дного вже збив огнем копит...
Чом це так?
Бо вся земля в боярина,
Бо він - пан. А ти єсть хлоп. І квит.
***
Скрізь бояри правлять в Буковині,
Чи румун, чи свій - однак пани...
Й раптом...
(Не забудь цього й понині!)
Це було надвечір. Здалини
(Що за тупіт в полі, що за пил?)
Журавлі летять, - спиніться в лузі!
Гулі, гулі...
Гул залізних крил...
Сіли!
В них зірки на крилах...
Друзі!
Танки йшли. Усюди сурми грали.
- Слава Радам! - весь народ гукав.
("В Інтернаціона-а-алі
Здобудем людських прав!")
Піхотинці йшли,
Пісень співали.
Йшла свобода!
А пани тікали.
З Сходу день визволення прийшов!
Щез і слід од панських підошов.
2
Всім народам світу, всій землі
Світять зорі ті, що на Кремлі.
В день і в ніч сіяй, кремлівська зірко,
Шлях показуй, світло правди сій!
Хай тепер панам живеться гірко!
Ми у себе, на землі своїй
Хочем жити солодко...
- А звісно! -
Загуло на зборах звідусіль, -
Хто приніс нам волю? Ти, Вітчизно!
Ти дала нам, бідним, хліб і сіль!
.......................................................
Радилися, йшли палкі дебати:
- Як же будем жить? Осібно чи... -
І відтак рішили заснувати
Колектив.
- Ти, Партіє, нас вчи!
Всюди ту осібну землю видко -
Смуги, межі... Як батрацька свитка!
Мов та свитка, що на латці латка...
Свитка ця - старого світу згадка!
В світ старий не буде вороття!
Хочем до нового йти життя! -
Так сказали люди. -
Здрастуй, завтра!
.......................................................
В комсомол вступила Олександра.
Скільки передумала думок,
Як приймала КСМ квиток -
Світлу книжечку з портретом Леніна...
А навкруг ланів зелена пелена, -
Все буряк шумить та все буряк...
Хе! Вона вже знає, що і як!
Пан-боярин... Чи ж забуть тебе?
Йшла з райкому, ні, не йшла, а бігла...
А над нею небо голубе,
А навколо - скільки світла, світла!
То не з неба світло - із Кремля!
То не панська - наша вже земля!
Труд - господар у країні всій,
Труд - до щастя ключ... Бери ділянку,
Хоч пшеницю, хоч - буряк посій...
І створила Олександра ланку,
І сказала: - Труд - це нам з руки! -
І рішила сіять буряки.
- Буряки?
- Атож! - сказало коротко -
Щоб жилося нам в колгоспах солодко!
3
Рік старий струмками з гір потік,
Йшла весна.
Йшов сорок сьомий рік.
Вчив парторг держати твердо руку,
Йти на труд, як ми ішли в бої...
Застосовувать агронауку!
Вміло сили планувать свої!
Щоб перед вела її ділянка,
Бо у неї ж - комсомольська ланка!
Піднялась у полі зелень яра,
Милувався сходами народ.
- Скільки центнерів дасте з гектара? -
Присягнулась ланка:
- По шістсот. -
А старі таке казали люди:
- Все від бога. Буде так, як буде!
І судьба, і дощ - усе від нього...
По шістсот? Ще не було такого!
І вона згадала, як колись,
При панах: іде боярин - гнись!
Гнися, хлопе, йди на панський лан,
Сій і жни...
А забирає - пан.
Десь зозуля, мов докір, кує.
- А коли ж посієте своє? -
Сто зозуль кувало щовесни,
Сто їй бід пророчили вони:
- Так і згинеш в наймах! Боса й гола... -
Плаче мати... Ой дівоча доля!
У людей - сини... У двір по росах
Привезуть їм наречені посаг...
А у неї - думи материні! -
Ані посагу нема, ні скрині...
Свій вже лан пололи.
Дні минулі!
Цур їм, пек... Брехали всі зозулі!
На своєму, на колгоспнім полю
Здобувала собі щастя-долю.
Без зозуль! З червоним бантом в косах...
Вся Вітчизна, дівчино, - твій посаг!
Вся Вітчизна, що в красі споруд...
Їй, Вітчизні, віддамо свій труд!
4
В час, коли буряк пололи свій,
Налетів із півдня суховій.
Споконвіку так уже було:
Як вривався сухові й в село, -
Йшли у поле, правили молебні,
Слали псалми богові хвалебні,
Мов старці, канючили дощу;
Ждали, поки скаже бог: - Прощу! -
Що той бог з байдужістю в очах,
Коли колос на стеблі зачах,
Коли віють суховії злі?
Грунт підпушуй, добрив дай землі!
Хресний хід та зойк святих пісень -
Ховрашків полохають лишень!
Квит! Уже попа народ не слуха!
...Насувала на село посуха.
В'яло все в полях, що зеленіло,
Никло все навкруг, що розцвіло...
Піп узяв був охрести й кадило, -
Не пішло вже за попом село!
Не упали люди на коліна,
Не молили в господа дощу.
Олександро! Ти вже не єдина,
Хто сказав попові: - Не пущу! -
Стали біля кожної ділянки -
Й не пустили.
- Не толочте лан! -
Чи стерпів колись би від селянки
Привселюдну непокору пан?
Ти гукнула до дівчат: - Ану ж бо,
Запрягайте, подруги, воли! -
І поки ішла у церкві служба,
Всі бочки в колгоспі узяли, -
З річки почали возити воду,
Ідучи у наступ на природу!
- Так і скажем суховіям: зась!
................................................
- Тпру! - приїхав рахівник Михась.
- Поливаєш? Марні всі старання,
Все одно не виживуть вони...
В гай приходь сьогодні на гуляння!
А не вийдеш - що ж... себе вини!
- Буряки ж всихають...
- Все одно.
Як не вийдеш - потім буде пізно... -
Глянула - не встиг сказати й "но!",
А дівчата почали вже пісню,
Залунала пісня вздовж ріки...
Втретє пропололи буряки,
Чисто - весь бур'ян зняли з землі!
Чисто - як в хазяйки на столі,
Коли свят надходить мить жадана...
- Бо для себе ж робим - не для пана!
5
Виплив місяць з гір, з-за перевалу,
Десь за гаєм гульбища, пісні...
Не пішли гулять. На полі й спали.
Ні, не спали - цілі ночі й дні
У бочках возили з річки воду...
Гурт дівчат пройшов. Які дзвінкі!
І Михась між ними...
Біля броду
Стали, щоб пускать в ріку вінки.
І Михась... Нагнала.
- Поможи...
Гине мій буряк... Зостаньсь зо мною!
Ти ж любив мене... Любив? Ажи? -
Згорда глянув:
- То було весною!
Ніколи, он кличе гармоніст...
Рийсь в своїй ділянці! -
Став ногою
На буряк (стоптав зелений лист...)
Повернувся і пішов з другою.
- Поможи... -
Сказав, мов збрив: - Облиш,
З іншими дівками веселіш! -
Чула, як зітхнув гармоні міх,
Чула - покотивсь веселий сміх...
Ой ти, ніч на Йвана на Купала!..
***
Кожен кущик полива, скупала,
І на ранок, знов набравши сили, -
Встали буряки, зазеленіли!
Лиш один засох, з землі не встав,
Що Михась ногою настоптав...
Йшла додому, а в ушах: "Облиш,
З іншими дівками веселіш..."
Значить, все... А як його любила,
Мріяла про дружбу, про любов, -
Дружбу, що дає людині крила,
Щоб злітать ще вище. Він пішов
Із другою, кинувши в біді
Її серце, мрії молоді...
А дівчата: - Не печальсь за ним,
То не дружба, не любов, то - дим!
Є такі метелики, які
Люблять вітру подуви легкі,
А як буря перестріне, - вмить
В затишок метелик той летить.
Хіба можна другом буть тоді,
Коли кинеш подругу в біді?
Дружба... З неї родиться любов! -
Втерла сльози:
- Й добре, що пішов!
6
Загули, загомоніли люди,
Все село, жінки і бабусі:
- По шістсот? В таких і більше буде! -
Заздрили: - Отак якби усі... -
І на зборах вирішили так:
- Кожній ланці поливать буряк! -
З річки, з річки в поле йшла вода...
Піднялася зелень молода!
Розрослися отакі кущі!
Всі хвалили дівчину-сміливку,
Покладались на свою поливку!
Говорив колгоспний голова:
- Звісно, клімат на врожай вплива,
Але люди, цебто, значить, ми -
Клімат створюєм собі сами!
От дівчата. Честь і слава їм!
Їхня праця - приклад нам усім.
А щоб краще використать річку
Для потреби нашого села, -
Станцію поставим невеличку,
Щоб своя електрика була!
А про дощ... Не милостиню з неба
Ждати, поки крапне на поля, -
Ліс посадим! Ліс розводить треба!
Хай на поле хмари підмовля...
7
Гарні дні осінні в Буковині!
Ліс пожовк, але ще сонцем пах...
Не були там? Звісно, ви не винні,
Що родились, може, у степах,
Чи на шахтах в славному Донбасі,
Чи, можливо, десь біля Сули...
Буряки копали вже в тім часі.
На вагу їх потім узяли...
Буковино! не з твоїх красот
Я сьогодні гордий, а за неї,
Олександру, що дала шістсот,
Сили не шкодуючи своєї!
Що трудом своїм несе нове,
Те, що в комунізмі вже живе!
8
Ой яке високе сонце в небі...
Олександро, дівчино моя!
Золота Зоря Героя в тебе
Другим сонцем на груді сія!
На портрет дивлюся твій і мрію, -
Пам'ятник поставити б тобі, -
Тій, яка перемогла стихію...
Про твій труд, про очі голубі
Ще не раз писатимуть поети
Вірші. І поеми. І пісні...
Я дивлюсь на твій портрет з газети,
Київська зима мете в вікні...
Олександро, б'ю тобі чолом!
Як твоя живе й працює ланка?
А Михась... знов ходить під вікном?
Якщо ходить, - дуже й дуже жалко...
Не пускай і під вікно! Не треба.
Пригадай той вечір і той сміх...
Золота Зоря Героя в тебе -
Не для нього. І не для таких!
***
Я щодня, як чай із цукром п'ю,
Славну ланку згадую твою...
Слава тим, хто цукор цей ростив,
Працею стихію поборов!..
Засилають хлопці старостів,
У листах їй пишуть про любов...
Олександро, ти їх зустрічай,
Хай заходять старости з дороги,
Хай спочинуть їх старечі ноги,
Хай сідають, п'ють горілку й чай...
Вся країна чай із цукром п'є,
Добре ймення згадує твоє!
Київ - Ленінград, 1948-1949
|
|
