Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::

logo

UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Пошук

Перевірка розміру




Шевченко Тарас

Прочитаний : 7693


Творчість | Біографія | Критика

"У нашім раї на землі..."

***  

У  нашім  раї  на  землі  
Нічого  кращого  немає,  
Як  тая  мати  молодая  
З  своїм  дитяточком  малим.  
Бувая,  іноді  дивлюся,  
Дивуюсь  дивом,  і  печаль  
Охватить  душу;  стане  жаль  
Мені  її,  і  зажурюся,  
І  перед  нею  помолюся,  
Мов  перед  образом  святим  
Тієї  матері  святої,  
Що  в  мир  наш  бога  принесла…  

Тепер  їй  любо,  любо  жити.  
Вона  серед  ночі  встає,  
І  стереже  добро  своє,  
І  дожидає  того  світу,  
Щоб  знов  на  його  надивитись,  
Наговоритись.  –  Це  моє!  
Моє!  –  І  дивиться  на  його,  
І  молиться  за  його  богу,  
І  йде  на  улицю  гулять  
Гордіше  самої  цариці.  
Щоб  людям,  бачте,  показать  
Своє  добро.  –  А  подивіться!  
Моє  найкраще  над  всіми!  –  
І  ненароком  інший  гляне.  
Весела,  рада,  боже  мій!  
Несе  додому  свого  Йвана.  
І  їй  здається,  все  село  
Весь  день  дивилося  на  його,  
Що  тілько  й  дива  там  було,  
А  більше  не  було  нічого.  
Щасливая!..  

Літа  минають.  

Потроху  діти  виростають,  
І  виросли,  і  розійшлись  
На  заробітки,  в  москалі.  
І  ти  осталася,  небого.  
І  не  осталося  нікого  
З  тобою  дома.  Наготи  
Старої  нічим  одягти  
І  витопить  зимою  хату.  
А  ти  нездужаєш  і  встати,  
Щоб  хоч  огонь  той  розвести.  
В  холодній  молишся  оселі  
За  їх,  за  діточок.  

А  ти,  

Великомученице!  Села  
Минаєш,  плачучи,  вночі.  
І  полем-степом  ідучи,  
Свого  ти  сина  закриваєш.  
Бо  й  пташка  іноді  пізнає  
І  защебече:  –  Он  байстря  
Несе  покритка  на  базар.  

Безталанная!  Де  ділась  
Краса  твоя  тая,  
Що  всі  люде  дивувались?  
Пропала,  немає!  
Все  забрала  дитиночка  
І  вигнала  з  хати,  
І  вийшла  ти  за  царину,  
З  хреста  ніби  знята.  
Старці  тебе  цураються,  
Мов  тії  прокази.  
А  воно  таке  маленьке,  
Воно  ще  й  не  лазить.  
І  коли-то  воно  буде  
Гратись  і  промовить  
Слово  мамо.  Великеє,  
Найкращеє  слово!  
Ти  зрадієш;  і  розкажеш  
Дитині  правдиво  
Про  панича  лукавого,  
І  будеш  щаслива.  
Та  не  довго.  Бо  не  дійде  
До  зросту  дитина,  
Піде  собі  сліпця  водить,  
А  тебе  покине  
Калікою  на  розпутті,  
Щоб  собак  дражнила,  
Та  ще  й  вилає.  За  те,  бач,  
Що  на  світ  родила.  
І  за  те  ще,  що  так  тяжко  
Дитину  любила.  
І  любитимеш,  небого,  
Поки  не  загинеш  
Межи  псами,  на  морозі  
Де-небудь  під  тином.  

[Перша  половина  1849,  
Косарал]


Нові твори