Прочитаний :  206
|
Творчість |
Біографія |
Критика
НЕОБОРИМА ГАРМАДА (Взором древнього поета)
І
Іде вона, іде полуднява гармада,
І згорда слухає, як стогне океан
Під нею... Бог новий летить із пельки ада
Із тисяччю громів і брязкотом кайдан, -
Пливуча гармиза страшної цитаделі
(Ніколи океан такої не видав
З давен давнезних, як розбою вік настав)
Необоримою її звуть многі землі,
І прізвище таке не всує дано їй:
Страшна вона й морській хвилястій глибині.
Тремтить і сам Нептун. Він стиха підіймає
На раменах міцних нелюдський сей тягар
І, не хапаючись, несе: бо добре знає,
Що смерть у тягарі тому про всяку твар.
ІІ
Оце ж вона стоїть уже перед очима
У тебе, острове щасливий, всіх морей
Владико! І тобі грозить вся дика сила,
Великосердному, що знявсь понад людей.
Біда народові твойму, що народився
На волі! Он, стоїть і стоючи яриться
Чудовище в бою кривавім огняне,
Що на тебе дощем і бомб і куль ригає...
Хто в тебе той клейнод із рук рвав силоміцно,
Що він тебе царем імперій нарядив?
Чи ти ж не сам ізверг неволю віковічно
І гордих королів під право нахилив?
Хіба ж не хартія велика поробила
В тебе громадськими мужами королів,
Царями ж розуму твого постановила
На сходах вічових сходатаїв-мужів?
А горде паруса на всіх морях гетьманство
Хіба завоював єси не в хижаків?
Хіба не в боротьбі придибав собі ти панство
Над мілійонами завзятих вояків?
Кому ж ти дякуєш за се?.. О, червонійте,
Язики світові! Самі себе судіте...
Кому ж, як не мечу та розуму свойму?
Нещасний острове! дивись на сю нову
Машину адову, що полом'є ригає:
Се вже прийшов кінець тій славі, тій хвалі,
Що розливалась скрізь по воді й по землі.
На тебе боязко ввесь глобус позирає,
До тебе розуми високі всі летять,
За твій упадок всі благі серця болять.
ІІІ
Споглянув з небесі на землю всемогущий
І бачать - вороги конець твій неминущий
Левами на флагах віщують всій землі.
Чи то ж мій Альбіон погибне від неситих?
Чи то ж дам погубить героїв знаменитих
І волю потопить в безодній глибині?
Чи то ж я від лихих останню оборону
Губити по світах тиранам попущу
І попуском моїм троїстую корону
На голові в ченця-сіпаки освящу?
Рече - і бурний дух розніс необориму
По чотриьох вітрах: Мадріду знак і Риму.
|
|
