Ну от в все. Позаду битий шлях.
Людське житло - міста й маленькі села.
Базарів гул, далекий дзвонів спів,
І у трактирах сміх нічний веселий.
Тепло пічей, і постілі, й вино,
Історії попутників цікаві,
І доторки жіночих ніжних рук,
І на світанку - посмішки ласкаві.
Завмер на хвильку на краю пустель,
Шукаючи у небі знаки року.
Самотній і похмурий пілігрим
Зробив привал перед наступним кроком.
Нехожена і вицвіла земля,
В якій давно і вовчі стежки стерті,
Вдивляється у лицаря лице
Вічницями пожадливими смерті.
Немає в серці сумнівів й вагань.
Він має шлях страшний пройти до храму.
Та тільки сум кладе на серце длань,
Й стискає груди спогадів руками.
Попереду чекає тільки прах,
Й кістки, відполіровані пісками.
Там торувати сам ти будеш шлях
Туди, де не бував ніхто віками.
Там, звідавши і болю, і скорбот,
Коли і розум огорне руїна,
Вганятиме в каміння вірний меч,
Й в молитві прихилятиме коліна.
А там, де більш опори не знайти,
Там, звідки і молитви не долинуть,
Знайте єдину відповідь в собі.
І зрозуміє - іншим став віднині.
І краєм темним віра проведе,
І плечі втримають важку небесну стелю.
Знайде Грааль в Святилищі Душі,
Який зволожить і уб’є пустелю.
