Місяць в нічному небі відбивається в твоїх очах,
Відбивається в моїх очах, робить срібними наші очі.
Ти дивишся вгору, як вовчиця, я дивлюсь на тебе як вовк.
На оголене, прикрите довгим волоссям тіло дівоче.
І інколи ти смієшся, а інколи ти плачеш,
Поки місяць нечутно складає нашу сагу.
І безумство в тобі, і безумство в мені,
Разом народжують крихку рівновагу.
(О, крихітко, не залишай мене).
Ми довго мандрували поруч, із місяцем в очах.
Поки місяць згладжував наші мови і риси.
На забутих стежках знайшли ми очаг,
Щоб віддатись безумству біля річки і лісу.
Місяць - дівчина, що тихо плаче вночі,
І мовчки купує квиток, складає речі останні.
Я знаю - вона права, та прошу - лайся! Кричи!
Та вона лише здіймає руку на прощання.
(О, крихітко, не залишай мене).
Дівчино із сонцем в очах, куди б дорога не вела,
Я знову триматиму в своїй твою руку.
Лишень ти прекрасна і справжня була.
І більше не видам жодного звуку…
Залишуся зовсім один, коли ти підеш,
Але на казатиму жодного слова.
Але не казатиму жодного слова.
Але не казатиму жодного слова.
Поки не побачу теж сонця. Авжеж…
Поки ти не повернешся знову…
(О, крихітко, не забувай мене).
