хрипко розстібається блискавка
на воронячій горлянці
вивалюючи ще один голос
на зачовгану ожеледь тиші
де метафори мирного часу тепер
наче корови на льоду
вдруге за життя ламається голос
вмерзає в білий спокій зими
мов фарфорової коронки
денервованого зуба
мов сурогатної матері
що виношує не для себе
цей біль
сіль тепло й льодоруби
врешті виїдять до чорнозему їй очниці
й зелені змійки виповзатимуть з них
аж навіть витесана торік милиця
шокує раптовою брунькою
в шпитальній підсобці
й ми проситимемо і собі
хоч якогось підшкірного проростання
прочинення найглибших альвеол
для видихання невимовленого
й це буде час цинкування спогадів
час ніяковіння перед світлом
час синхронних перекладів
з мови тіла на мову тіла
тільки ніколи нам не протануть
не витечуть синевирами з очей
оті — особливі сніги —
з верхі́в'їв сердець
ми відчуваємо це
ми це приймаємо
ми вже непомильно впізнаємо́
кожного з колег по гортанному ремеслу —
за переломом голосу в типовому місці
08.04.23
