Буває, уночі не спиться,
чи потривожить щось мій сон.
Вслухаюсь в ніч… Десь залізниця
тужно гуркоче в унісон
з важкими думами моїми,
що навіть уночі не сплять,
чи із болячками старими,
які – нема-нема – й болять.
Вслухаюсь в ніч, у її тишу
і намагаюся почуть,
як стрілки часу коло пишуть
на циферблаті по чуть-чуть.
Прислухуюсь до нічних звуків,
які тривожать, як сичі.
Діти дорослі, нема внуків,
можна б й поспати уночі.
Та часто уночі не спиться –
останнім часом нема сну.
До чого тут та залізниця,
що не дає мені заснуть?
