Літа метелик перед носом,
Мене немов не помічає.
На мить подивиться все ж скоса,
На квітку сяде, спочиває.
Красивий, ніжний, кольоровий,
За ним кидаю я свій погляд.
Та що казать - він винятковий,
Я все ж чекаю - сяде поруч.
А він усе це розуміє,
Ціну йому я підняла.
Від цих думок повільно мліє...
Я раптом погляд відвела.
Безмежне квітів розмаїття,
Вбирають очі цю красу.
Ось крилець чую трепотіння,
Бачу - набрався він страху.
Притих і сів мені на плечі,
Крильми торкнувсь мого лиця.
Кудись втекли думки про втечу,
І вже грайливий, як дитя...
Чудовий, неймовірно гарний, світлий вірш, Надійко. В мене також є написаний вірш про метелика, що так сміливо сів в парку на моє плече. Це так було хвилююче, але виставлю його на сторінці пізніше, самі здогадуєтесь чому. Супер мелодія, спасибі за мить відпочинку.
Чудесний вірш. 
