Нам... хочу я щастя, такого зухвалого,
нахабно багато, без дна і кордонів.
Щоб кухня пахтіла млинцями невдалими,
а я б цілував у тім винні долоні.
Щоб світ за вікном засинав під мелодію
весняних дощів чи зимового свисту.
Я хочу, щоб була моєю безоднею...
Без тебе ж я ввічній безодні зависну...
Я хочу вивчати очей твоїх лінії,
коли посміхаєшся ваблячи дотиком,
І знати, про що вони нині замріяні...
Я хочу, щоб стала для мене наркотиком.
До сивих годин ідучи немов підлітки:
кохати, тримати, шукаючи приводу
на зустріч з тобою... без жодної підлості,
я буду терпіти усіх твоїх привидів...
І байдуже, хто і про що пліткуватиме
у нас за плечима... той шепіт ми стишимо.
Я буду з тобою щодня прокидатися
нахабно щасливим... якщо тільки ВИЖИВУ...
