Не рахував роки
й не рахуватиму,
Життя терпке
вино ковтатиму
І не вгамую
спраги днями,
Під голубими
небесами.
Секунд, хвилин..,
мов зерен в полі,
Не надивлюсь
на згаслі зорі
Їх вже немає,
світло бачу!
Рідній землі
добром віддячу
За ро́си, ранки,
вечори,
За надпрекрасності
пори,
Які міняються
так зримо
Й не залишають,
невмолимо,
З їм притаманною
красою,
Що обдаровує
собою
Циклічно під
Чумацьким шляхом,
Який крилом,
неначе птахом,
Бере з собою
в чорну даль,
Всесвіту Всесвітів
спіраль.
Не рахував роки
й не рахуватиму...
16.01.2024р.
ГАРНО. 
