(світлій пам'яті земляка, учасника російсько-української війни Павла Холявка)
Заплакала Україна,
Заридала мати,
Бо сьогодні її сина
Привезуть до хати.
Не прийде він сам ногами,
Не вернеться з війська,
Проведуть його востаннє
Козаки армійські!
Ненька вірити не хоче,
Розум не сприймає,
Що не має вживих сина
І його ховає.
Ніч у ніч палало світло,
Довго виглядала,
На дзвіночок та на звістку
Надію плекала.
Вісточок з війни не було,
Ночами молилась,
Та вернутись живим сину
Так і не судилось.
Дають неньці нагороди,
А вона ридає:
"Нащо мені ті відзнаки,
Дитини ж не має?!"
Глянув з небес син на матір,
Попросив благанно:
"Відпусти, рідна, до Раю,
Тут мені погано!"
Обійняв крильми, мов Янгол:
"Мамочко, тримайся,
Бо тобі ростити внуків,
З ними знайдеш щастя!"
28.01.2024
Автор: Світлана Крижановська (Маярчак)