був би ти гливами,
ріс би на цих ось деревах...
де вогко і тепло,
як у затишку жіночого лона,
де гострі, мов шаблі, слимаки
відкушують неквапом
шматки вічності...
Тетяна Шептицька
Якби ти вродився гливою -
Міцнючим пласким грибом -
Була б я цілком щасливою.
Так затишно нам обом
В ярочку жилося б вільгому,
Де мавки плетуть вінки,
Де схили порослі вільхою
Й розніжені слимаки
У теплій, як лоно, затіні
Відкушують стиглий час.
Де хмари завмерли ватяні,
І неба слизький атлас
Синіє на вечір сливою
З-під віття, мов з-під повік...
Якби ж ти вродився гливою!
Шкода, що ти - чоловік.