Сповідь, X, 27 *
Я пізно полюбив тебе, Краса, така прадавня
і така нова. Занадто пізно, щоб тебе любити.
І ти була ось тут, в мені,
і я був десь, поза собою.
І, хоч я був поза собою, шукав тебе
з відвагою, на яку здатне
потворне, прагнуче торкнутися
Краси. І ти була зі мною.
І віддаляли мене
від тебе речі, яких, не будь тебе,
ніколи б не було. І ти покликала мене,
і глухоту мою зцілив твій голос
і сліпоту мою залило світло.
І потім я вдихнув твій аромат
із невситимістю профана,
і я таким був спраглим і голодним до тебе,
що мав зухвалість доторкнутися до тебе
своїми пальцями, і повернула ти мені
мир поглядом своїм, і, хоч запізно,
Краса заволоділа моїм серцем.
* Святий Августин "Сповідь", Книга 10, Частина XXVII
38. Пізно я полюбив тебе, мій Боже, краса така давня і така нова; пізно я тебе полюбив. Ти був у моїй душі, а я відволікався назовні, і шукав тебе саме там; і втрачаючи красу моєї душі, я дозволив себе захопити цим прекрасним зовнішнім створінням, які Ти створив.
San Agustin "Confesiones", Libro 10, Capitule XXVII
38. Tarde os amé, Dios mío, hermosura tan antigua y tan nueva; tarde os amé. Vos estabais dentro de mi alma y yo distraído fuera, y allí mismo os buscaba; y perdiendo la hermosura de mi alma, me dejaba llevar de estas hermosas criaturas exteriores que Vos habéis creado.
https://albalearning.com/audiolibros/sanagustin/confesiones.html
Augustini Confessiones, Book X, CAPUT 27
Sero te amavi, pulchritudo tam antiqua et tam nova, sero te amavi!
Августин "Сповідь", Книга X, Розділ 27
Я полюбив тебе пізно, краса, така стара і така нова, я полюбив тебе пізно!
https://faculty.georgetown.edu/jod/latinconf/latinconf.html
Luis Alberto de Cuenca Tarde te ame, Belleza
Confesiones, X, 27
Tarde te amé, Belleza, tan antiqua
y tan nueva. Tardé mucho en amarte.
Y tú estabas aquí, dentro de mí,
y yo estaba allí, fuera de mí mismo.
Y a pesar de estar fuera te buscaba
con el atrevimiento que enarbola
la fealdad al irrumpir en medio
de la Belleza. Y tú estabas conmigo.
Y a mí me mantenían alejado
de ti las cosas que si en ti no fuesen
no serían jamás. Y me llamaste,
sanaste mi sordera con tu voz
e inundaste de luces mi ceguera.
Y entonces aspiré yo tu perfume
con la glotonería del profano,
y tuve tanta sed y hambre de ti
que tuve la osadía de rozarte
con los dedos, y tú me devolviste
la paz con tu mirada, y, aunque tarde,
la Belleza reinó en mi corazón.
ID:
1011002
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 14.04.2024 23:35:00
© дата внесення змiн: 15.04.2024 06:47:09
автор: Зоя Бідило
Вкажіть причину вашої скарги
|
