Не йди на поступки, а вчись кохати
Світ, повен вад, і без прикрас,
Забудь про смерть ти і про втрати.
Згадай люд щирий, без гримас –
Немає більш часу на страти:
У інквізиторів скінчився гас.
Блакить небес, де ясні хмари,
Де теплим лиш буває дощ.
Не знає там ніхто про чвари,
Що їх вирішують у центрах площ.
В могилах сплять ті яничари,
Що їм не відано дар прощ.
Тож місто може тихо спати,
Лягти спокійно простонеба,
Вдягти багряні теплі шати,
Що їй придбала рідна Геба.
Ходімо, слід нам поспішати,
Веди, сестрице моя, Фебо!
