Душі заблудшій, що не раз, вже помилялась,
клялась змінитися і падала у грішний вир,
вклоняючись спокусам ,безмірно величалась,
день посміхнувся:" Я твій останній Поводир...
Ти ще не знаєш, що вже твоє життя прожито,
хоч планів безліч і багато в тебе є хотінь..."
Останній день дощем заплакав сумовито:
"Блукаюча душа- найнещасніша зі створінь...
Металась ти від золота до перегною ,
і горіла в ненависті і злобі лютій,
любов і нелюбов завжди несла з собою,
не осягнувши, кому ,таки, слугою бути..."
І пам'ять пронесе по всіх стежинам долі:
була щасливою...І мріяти любила,
Метеликом повітряним шукала волі,
та чорним вороном від волі ,чомусь, злетіла...
Вина в стежках, обставинах, і забутих вчинках,
вина у дні останньому, що з докором прийшов,
душі судити дві нещасні половинки:
знайдену печаль і загублену життя любов...
