Блистить на сонячному промінні
жовтавий цвіт розораних лугів,
як в маренні шовкових снів
і в наймилішому видінні.
Вмирають в смуті небеса
без найпростішої забави,
віддаючи всі денні чари
в ручища темного чорта.
Починається вечірній крас
й вмирає потихеньку час
на цих полях, мов стара м'ята.
Та все стоїть уже роками,
незмінна днями і ночами
могила невідомого солдата.
11.05.2024
Чудовий сонет! 
