з буденності у вічність відліта душа
над вирієм високим в небокраї
і де-не-де болить-щемить вона
прощаючись з усіма у небесах
зліта кружляючи помежи люди
звертаючи в дзеркальний світ великий жаль
та ледь не озираючись з усе-усюди
пекельно плачучи пристойно від гріха
усякий гріх пронизаний пекельною душею
літа у лячно-дивний бік присталі
обурившись легкими мовби пухирцями
очищеним стає широколистий шлях
та мов буденність вічністю здавалась у печалі
вседивним оком зріє-дивиться душа
спілкується із вирієм далеко в небокраї
злітаючи в смиренну вічність в небеса
17.02.2019
