Моя рідна земля,
Моя мила матуся.
За цей мир я що завгодно віддам,
Бо моя Україна — це краса-край навколо,
Бо моя Україна — моя рідна земля.
Я б ходила віками
Крізь зелені тополі, крізь жовтенькі поля та червоні маки́...
Лиш не хочу я бачить оцей смуток у о́чах,
Та сльози материнські за військові часи.
Хоч і діти ми зовсім, та які ж там роки́,
Такі ві́рші писати й молити до Бога,
Щоб дитинство ми знову всі побачить змогли,
Та хоча б на хвилинку, на секунду чи дві.
Хоча ні, ви віддайте, що все забрали.
Три роки пройшли у тривогах, підвалах.
Де дитинство моє? Ось там, на горі!
Змотати би плівку,
Де живі всі солдати, у школах-малі.
За вікном три тополі — високі, стрімкі,
Бабуся працює у жовтенькому полі, а дід їй збирає червоні маки.
Війна почалася у 8 класі, і повірити, що в 11 я,
Переживши усе: ці касети, тривоги та навіть свого старшо́го брата...