Поет забув принцеси голос,
тендітні руки, ніжний сміх.
Усе - лиш спогади розлуки,
лишився всіх останніх втіх.
Змив її запах з серця й тіла,
і без обіймів охолов.
Бо він не знав, чого хотіла,
була нудьга то, чи любов?
Поет забув саму принцесу,
й вона його не пам'ятала.
Але все більше інтересу,
поета челядь все питала.
"Чому?Чому?Ти ж не поїхав!
Тобі не дала, а мені..."
Щодня поет все важче дихав,
від злості й розпачу в тіні.
У королівстві важко бути,
усі шепочуться, цькують.
У тих словах повно отрути,
що відпочити не дають.
Поет покине королівство,
забуде дім, стежки і ліс.
Де причинили серцю звірство,
де юний хлопець мирно ріс.
З принцеси вийде королева,
поет залишиться поетом.
Засохнуть в лісі всі дерева,
де ще колись були дуетом.