мурашник сопить в усі дірочки,
на комірці заношеної кори
зібралися стовбурові клітини вітру,
долоня пастухом випасає пальці
на зелених стебельцях тендітності,
вівчар входить у свій учорашній слід
плечима і спокоєм —
і трава сколихнувшись на мить
повторює контури неповторності,
й подих — настільки тонкий — щоб
пройти крізь сивий каркас кульбабки
не розваливши і не роздмухавши —
кладу тобі на сонну щоку,
і скляну музику грає гірський потічок,
роздаючи на пам’ять
по уламку усім хто чує
17.08.24
